Згідно з постановою Верховної Ради України №792-VIII від 12.11.2015 року, депортація кримських татар 1944 року визнана геноцидом, а 18 травня відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Згідно з офіційною радянською версією, «виселення» було пов'язане з «масовим дезертирством» 20 тисяч кримських татар на початку Другої світової війни, а також з нібито їх «тотальним колабораціонізмом» під час нацистської окупації півострова. Однак реальна кількість дезертирів серед кримських татар була порівняна з кількістю перебіжчиків інших національностей. До того ж, колективне покарання було заборонене ст. 50 чинної тоді Гаазької конвенції 1907 р. «Про закони і звичаї сухопутної війни». На думку багатьох істориків, Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною за протоки Босфор і Дарданелли й «зачищав» у 1943-1944 роках Кавказ і Крим як тилові райони від можливо нелояльного населення.
Згідно з різними офіційними оцінками, у місцях спецпоселень померли від 20 до 25% всіх кримських татар. За неофіційною інформацією (самоперепис кримськотатарського національного руху), ця кількість досягла 46%. Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати місце проживання під загрозою 20-річної каторги. 1967 року звинувачення в масовому колабораціонізмі з кримських татар зняли, але повернутися на півострів їм не дозволили. Масова репатріація почалася лише 1989 року.